микитів архів

Моя перша модерація у Києві — обговорення «Подорожі книжки» Ірене Вальєхо, з якого почалася моя співпраця з видавництвом «Лабораторія». Потім були ще мемуари принца Гаррі, «Відьма і вампірка», «Дзвінка», інші фікшн- та нонфікшн-книжки цього видавництва. З Лабораторією мене повʼязують різні робочі і дружні стосунки, а ще багато спогадів — і любов до того, що вони видають, ну бо воно справді вартісне й важливе. А сьогодні офіс та частину складів Лабораторії знищила росія. У тому офісі я записував інтервʼю із де Йонґом, туди приходив до Іри Юрченко, там мав наради під час співпраці з Лібраріусом. З тих складів мені їхали десятки їхніх книжок, з яких деякі стали улюбленими. росія знищує нас фізично, але і знищує нас як культуру — через фізичні її носії, книжки. Цілеспрямовано. Будь ласка, підтримаймо наші видавництва. Це можна зробити, придбавши їхні книжки, передзамовивши їхні новинки. А ще можна написати про це в себе на сторінках і репостнути до себе у сторіз — не тільки аби нагадати про шкоду і руїни, а й із закликом підтримки.

Між іншим, про Національний пантеон, але вже конкретний проєкт, а не збірне поняття: на The Kyiv Independent вийшов текст про плани на нього. Зокрема, тут звучить голос історикині Юлії Юрчук, якраз фахівчині у галузі студій памʼяті: ...if in the 1990s the main reclamation work was done by a small group of intellectuals and activists, it found a massive response in the 2000s, especially with the revolutions of 2004, and then even more so after 2014. After 2022, the process became more popular and supported by the state. I would even say that it became the cornerstone of the state's historical and cultural policies. У таких питання корисно тримати руку на пульсі.

Сходив на «Кузьма: Страшно веселий». 3.7 / 5 Загальні враження такі: 1. Ще одна стрічка, після якої мені важко не думати про 90-ті як про стан перманентного алкогольного флоу. Інституції собі розгрібаються, люди якось виживають, між тим існує вакуум з ненаписаних (або проігнорованих) правил, в якому можливо значно більше, бо ніхто не сказав, що не можна. Так недалеко і до суцільної романтизації 90-х: час без бойових дій + «було важко, але якось же крутилися» + «видих» після 91-го. . 🙂 2. Стрічка складена з фрагментів: відео зі святкувань і репетицій, фото з домашніх архівів, зверху розповіді друзів-знайомих-родини, багато ранніх інтервʼю. Цікаво було відкрити собі раннього техно-Скрябіна на противагу значно пізнішим альбомам, де звучання вже ну абсолютно інакше. 3. Фільм починається з інтервʼю, де сам Андрій Кузьменко каже, що якби знімав про себе документалку, то показував би свої помилки й темні сторони. Звісно ж, після цього чекаєш зізнань про участь у кампанії Януковича (заради яких, підозрюю, частина людей і прийшла). І воно було: тут нам показують медійну особу без фінансової подушки, у стані залежності від керівного складу телеканалу, яка іде й робить те, що треба для того, аби з каналу не вигнали. А потім страждає, бо «простий народ», на приналежності до якого (навіть ототожненні з яким) постійний наголос, сприйняв це за зраду. Бачимо інтервʼю Кузьми, чуємо коментарі інших сторін, робимо висновки самостійно (і мені це тут цінно, голоси звучать різні, і однозначного відбілювання чи моралізаторства нема. Хоча і дуже хочеться сказати, що аргументи і позиція загалом непереконливі, але який в цьому вже сенс). 4. Загалом стрічка вписується у тренд побудови національного пантеону (у найширшому розумінні): кодове слово — «примирення», примирення довкола контроверсійної постаті (і символічним жестом примирення якраз були інтервʼю людей, які на різних етапах з Кузьменком співпрацювали/дружили/сварилися — вони говорили про тепле й добре, але й визнавали протиріччя та конфлікти). Зокрема, двоє співзасновників гурту, які станом на момент смерті музиканта років з 10 з ним уже як не говорили. Життя і спадщина визначних музикантів, чиїми голосами для великої кількості людей звучать відтинки нашої новітньої історії, — справа важлива. І в цьому сенсі фільм свою функцію виконує.

Збір вже закрито — а я досі не віддав обіцяні дві історії! Історія номер один. Про австрійців і Семківа Якось у Брюсселі я мав розмову із очільницею австрійської культурної інституції. Знаєте, як буває, коли співрозмовник не включений, от щиро не розуміє…

Продовжуючи тему взаємного інтересу з іншими літературами: Ось такий чудовий ресурс нещодавно знайшов, де зібрані знакові твори ірландської літератури (ірландською та англійською). До книжок дібрані посилання на огляди і критику, відео- та аудіоресурси, інтервʼю, уривки, зазначено нагороди та премії. Схожим чином побудований Chapter Ukraine, де колеги з Craft Magazine і Читомо збирають переклади українських творів іншими мовами у добірки, додають інформацію, спрощують до них шлях. Є вже версії англійською, французькою, німецькою, іспанською, чеською, португальською. Переліки не вичерпні, але це дуже гарний інструмент, я часто даю на нього посилання іноземним колегам та співрозмовникам.

У Великій Британії продажі «Одіссеї» зросли на 1400%! Як нова екранізація повернула в моду Гомера Вихід фільму Крістофера Нолана «Одіссея», заснованого на однойменному епосі, спричинив сплеск читацького інтересу до оригінального твору, давньогрецької міфології та сучасних ретелінгів античних сюжетів. 🏛📚 Як саме зріс попит в Україні та по всьому світу — ми поспілкувалися з українськими видавцями й книгарнями, а також проаналізували дані про книжкові ринки США, Великої Британії та Південної Кореї.

Збір вже закрито — а я досі не віддав обіцяні дві історії! Історія номер один. Про австрійців і Семківа Якось у Брюсселі я мав розмову із очільницею австрійської культурної інституції. Знаєте, як буває, коли співрозмовник не включений, от щиро не розуміє, що ти від нього хочеш, яка українська культура, ну про що взагалі мова, лиши мене, парубче. Бачу цю реакцію, вирішую зайти з іншого боку: «От ви ж знаєте Зиґмунда Фройда?». Безцінний вираз обличчя співрозмовниці виражав, скажімо, здивування.🙂 «А чи знаєте, що в той самий рік у тій самій імперії народився українець Іван Франко? Обидва здобули докторські ступені у Відні, в обидвох доньки — Анни, обидві Анни пішли шляхом батька». Ну і ще трохи різних деталей. Це дуже вільний переказ того, про що пише Ростислав Семків у «Як читати українських класиків» (вид-во Stretovych, 2024). Після цього прикладу, вже заінтригована, моя співрозмовниця вислухала все, що я мав сказати про колоніальне становище і його вплив на видимість українських митців, що у нас багато спільного, чому нам варто співпрацювати, і так далі. Це я до чого — не тільки культурний процес сам по собі потребує «вливань» інших контекстів (і тут передусім про переклади!), а й у комунікації з представниками інших культур такі знання вкрай помічні. Вибудувати інтерес до української культури не вийде без взаємного інтересу до інших. Стосунки мають будуватися в обидва боки. Тому праці наших дослідників, літературознавців зокрема, важливі ще й з цього погляду.

У вересні оголосять вже четвертого лауреата Sarah Maguire Prize, це поетична премія імені британської поетки і перекладачки Сари Маґуайр. Її щодва роки присуджують неєвропейським поетам, чиї збірки зʼявилися у англійському перекладі. Цьогоріч у шортлисті поети з Мексики, Чилі, Сирії, Туреччини, Індонезії, Китаю та Південної Кореї. (На зображенні — обкладинки їхніх збірок, позичив на сайті премії). Добірки їхніх поезій вже зʼявлялися у різних онлайн-медіа, тож скласти загальне уявлення можна. Сьогодні мені цікавими були поезії Бірхана Кескіна — автора з Туреччини. Здається, це я вперше турецьку поезію читаю в цілому. Ось тут його добірка.

🗺 Цікавий сайт: Reading Maps. Зліва вибираєте назву художнього твору, на карті справа відображається шлях, здійснений його головним героєм.   Творів у базі багато, дуже різних — «Одиссея», подорожі Сіндбада-мореплавця, «Пригоди бравого вояка Швейка», «Війна світів», «Мобі Дік», «Сто років самотності», є навіть Джеймс Бонд. Усе англійською мовою.   * * * → Служба Whichbook для пошуку книг за властивостями сюжету   #художнійпереклад #корисніпосилання

Укрзалізниця запускає інтерсіті до Луцька в дні літературного фестиваля Укрзалізниця призначила додатковий швидкісний поїзд інтерсіті №755/756 Київ-Луцьк на 25-26 липня. У ці дати в Луцьку відбуватиметься міжнародний літературний фестиваль «Фронтера», логістичним партнером якого виступить УЗ 🚄📚 Поїзд вирушатиме з Києва о 07:00, зупинятиметься в Рівному о 11:15 – 11:17 та прибуватиме до Луцька о 12:44. Зворотно поїзд вирушатиме з Луцька о 15:49, з Рівного о 17:00 – 17:02, у Києві о 21:15. Frontera Express матиме поетичні паузи на борту читаннями поезії наживо. Крім того, у кожному вагоні суботнього рейсу Київ-Луцьк на випадкових місцях пасажирів очікуватимуть літературні подарунки від «Фронтери», видавництвa «Лабораторія» та УЗ. Нагадаємо, що раніше на напрямку Київ-Луцьк курсував щоденний поїзд Skoda, який наразі перебуває на плановому ремонті та повернеться наприкінці року. Для призначення додаткового поїзда в піковий період використовується поїзд Hyundai.

Про це критично важливо говорити. На УП вийшла варта прочитання колонка Севгіль Мусаєвої про порядок денний, який формують силові структури: ось тут. АПД: ось тут також заява Медіаруху.

«Курбас – это тот, что террорист?» Саме так, за словами Главкому, директорка Одеського обласного академічного драматичного театру Олена Шрамко-Пушкіна відреагувала на розповідь молодого режисера Андрія Гришина про засновника «Березоля». Навесні театр скасував дипломну прем'єру «Мини Мазайла» студентів 4 курсу КНУКіТ ім. І. Карпенка-Карого — буквально напередодні показу, без пояснень. На художній раді лунали тези, що це неякісна драматургія, «їдьте в інше місто і ставте таку п'єсу», що ця п'єса викличе «національну ворожнечу» і «сама по собі критики не витримує», – переповів режисер вистави Андрій Гришин. У відповідь на першу статтю директорка театру тепер погрожує кримінальною справою університету ім. І. Карпенка-Карого та студенту режисерського курсу цього вишу Андрію Гришину за державну зраду, розпалювання міжнаціональної ворожнечі і виправдовування збройної агресії РФ проти України. 🙃 В статтях ще багато цікавих деталей🙈

а от і програма🧡

Сьогодні ми опублікуємо програму Фронтери. А на цьому фото — момент створення першої чернетки з наповненням. 30 жовтня, поїздка до Барселони, я тікаю ввечері в якусь кафешку, формую думки та ідеї в подобу переліку подій і спікерів. За цей час було достатньо сумнівів, суперечок, змін, втоми, радості і натхнення. Програма — це текст зі своїми шарами, посиланнями, пасхалками, компромісами. У ній багато від партнерів, друзів і колег, і це робить її багатшою. У ній література, музика, стендап, дипломатія, медіа — як лінзи, через які ми розглядаємо суспільство, його зміни, страхи і мрії, як способи говорити про це. Водночас, як і будь-який добрий текст, програма — не замкнена у собі. Це діалог. Вона розкривається лише у взаємодії: сидячи/стоячи/лежачи на фестивалі, слухаючи події, говорячи з людьми довкола. У подіях, їх послідовності, доборі спікерів, темах і назвах, авжеж, є логіка. Та для кожної й кожного вони складуться по-своєму, і в цьому уся краса фестивалів. Дуже хвилююся перед анонсом, але й дуже хочу відпустити програму у вільне плавання після майже 10 місяців активного думання, переузгодження, планування і уявляння. Тож запрошую до діалогу.

У Видавництві "Еспанія" відкрили передзамовлення на новинку, баскський роман "Спадок, яким ми станемо" Альмудени Отаоли Уркіхо! Переклад Вікторії Дорофеєвої. Наскільки я знаю, вже тривають перемовини про приїзд авторки до України! Еспанія — молоде видавництво, це друга їхня книжка (перша — детектив "Орендарі тіл" Хосе Анхеля Маньяса, знакової постаті сучасного іспанського літпроцесу, представника покоління "нових реалістів" (1990-ті). Роман Уркіхо українською — чудова нагода почати відкривати для себе літератури національних спільнот у складі Іспанії. В нас немало спільного. З цього приводу можна почитати і пʼєсу "Попіл" каталонського драматурга Льятцера Ґарсії у перекладі Oleksandra Laktionova («Видавництво Анетти Антоненко»). Між іншим, у співпраці між Гармидер і Фронтера / Frontera минулого року зʼявилася вистава за цією пʼєсою, яка увійшла до короткого списку премії "Гра". Дякую і вітаю, колеги! Саме передзамовлення отут.